Вікіекспедиції/Зимова Чорногора

Вступ[ред.]

Експедиція "Зимова Чорногора" відбулась 11-15 лютого 2017 року і проходила на території Чорногірського хребта Українських Карпат. Метою експедиції було фотофіксація зимових ландшафтів вершин Чорногірського хребта, а за сприянням чудової погоди, вдалося відзняти і усі прилеглі хребти та вершини. Задачею експедиції було пройти маршрут від с. Зелене (Шибене) до с.Кваси, через усі двохтисячники Українських Карпат, проте через стан здоров'я одного із учасників, маршрут було змінено, і з г.Петрос, ми направились у напрямку с.Лазещина через ур.Козьмещик, що дозволило нам зекономити один день походу та загалом виконати головну задачу експедиції (підйом на усі найвищі вершини хребта). Заздалегідь планувалась участь 7 учасників, але через деякі обставини в експедицію відправилось 6. Загалом під час експедиції було підкорено 6 найвищих вершин України та відзнято усі вершини Чорногірського хребта, а також Мармароський хребет, Гринявські гори, Горгани, Чивични та туристичні вказівники на маршруті.

Учасники[ред.]

Описовий звіт[ред.]

День перший (11-02-2017)[ред.]

1:10 виїзд зі Львова. Поїздка потягом до Коломиї тривала не довго. На місці ми були в 5:45. Попивши майже ароматної кави за 6 грн відправились в пішу екскурсію в напрямку автовокзалу. Чекати на автобус прийшлось не довго, оскільки наша мандрівка тривала майже годину, а перший транспорт відправлявся в 7.40. Під час поїздки до Верховини познайомились з компанією зі Львова і вирішили разом орендувати мікроавтобус в Шибене (присілок с. Зелене). Дорогою обмінялись історіями з подорожей Карпатами та розповідями про себе. Час летів дуже швидко, за вікном чудова погода, безхмарне небо, схили Чорногірського масиву, що вабили своєю чарівністю. По прибутті в Шибене дізнались, що вночі температура тут опускалась до позначки -18, а нам ще як мінімум провести 4 ночі в наметах… успішно пройшовши реєстрацію на КПП Прикордонної служби вирушили в дорогу. До початку підйому на хребет якихось 2 км. Під час перших кроків, зроблених по підйому відчувалась сильна втома. Мабуть тому, що остання поїздка в гори відбувалась ще влітку минулого року. Порадувало те, що стежка вже була протоптана, яскраве сонце дарувало багато тепла. Попереду 5 км до місця ночівлі на полонині Веснарка, та підйом все не закінчувався. 3,5 години і ми на полонині. З кожною хвилиною заходу сонця температура повітря опускалась все нижче. В кошарах на полонині був аншлаг, велика кількість туристів розраховувала переночувати саме в цьому місці, щоб зранку вдало штурмувати підйом на перший двохтисячник в нашому списку. Та ми були готові до цього і без проблем розмістились в своїх комфортних наметах та почали готуватись до ночівлі. В 19:00 температура опустилась до -15. Якщо чесно, нас це порадувало, адже це повинна бути найхолодніша ночівля в поході, і спальні мішки з нею спокійно справлялись.

День другий (12-02-2017)[ред.]

Ранок почався в 7:30. Погода як і вчора тішила безхмарним небом, твердим снігом під ногами та приємною прохолодою. Сонце все вище над вершками засніжених дерев, а ми все швидше готувались до виходу. Попереду важкий день і не підкорені вершини, до найближчої з яких г. Піп Іван Чорногірський залишилось всього 6 км. Вершина нас зустрічала важкими затяжними підйомами. Дорога до оз. Маричейка була неймовірно красивою… Всипані снігом ялини закривали нам дорогу від палючого сонця, лише окремими острівцями промені здобували перемогу і пригрівали наші голови. Озеро всією силою боролось з зимовими холодами. Під шаром снігу на озері можна було побачити невеличкий прошарок води, яка ніяк не замерзала. Останні 3 км були найважчими. Сонце зі всіх сил припікало нас то в спину, то в обличчя. За невеликим пагорбом нам нарешті відкрилась вершина з обсерваторією. Останні 400 м ми пролетіли. Дві години на милування краєвидами, обід, дзвінки додому і друзям, обговорення походу з рятівниками, що цілодобово чергують на вершині і в 14:45 ми знову в дорогу… До гори Дземброня ми дійшли за 40 хв. З кожним сантиметром сонце опускалось все нижче і нам було все холодніше продовжувати йти. Прийшла пора обговорити місце ночівлі, а ноги наче тягнули нас вперед. Ми навіть не відчули як проходили вершину за вершиною і наблизились впритул до г. Мунчел. Сонце практично сховалось за обрій, а ми з максимальною швидкістю закопували наші намети в сніг, готували вечерю. Перед сном зігрілись, випивши по 150 гр глінтвейну. На вулиці -14, а голоси з наметів ще довго не вщухали…

Третій день (13-02-2017)[ред.]

День розпочався не дуже оптимістично. Починаючи з 3:00 на хребті зірвався вітер. Він поривами струшував намети аж до поки не прийшов час вставати. 8:00 – підйом. Вискочили з наметів, а на небі ні хмаринки. Вітер, то зриваючись, то вщухаючи підсипав нам до сніданку трохи снігу. Підйом на гору Мунчел ми практично не відчули, заряджені енергією і підганяючим нас вітром, дуже швидко покорили вершину. А за нею наш другий двохтисячник, гора Бребенескул. Підйом видався не дуже важким, та все ж таки ми витратили багато сил. Всьому вина, снігові замети, між полями твердого зафірнованого снігу. Місцями глибина заметів сягала поясу, а сніг був настільки різнозернистим, що тратилось багато зусиль, аби звідти вибратись. Гора Бребенескул порадувала нас чудовими краєвидами і відкрила нам огляд ще на два двохтисячники, що чекали своєї черги. Перед горою Ребра, ми вирішили не оминати г. Гутин Томнатик, як це робить багато туристів і піднятись на нього радіально. 15:45 і ми на вершині. Краса, що нам відкрилась, збивала з ніг. Звідти було видно все: підкорені і не підкорені нами вершини, що чекали на нас в наступні дні, наче намальований засніжений Свидовець, гострі піки Мармаросів, могутні Горгани, а також в далині виднілись Фаркеу і Михалек, що разом з іншими румунськими вершинами передавали нам вітання. Далі на черзі гора Ребра, швидкий підйом і дуже затяжний спуск аж до озера Несамовите і г. Туркул, що охороняє його красу. Небезпечне ребро перед Турколом пройдено і ми стаємо на ночівлюо 17:10. Закопались в сніг, приготували смачну кукурудзяну кашу з салом і повлягались спати.

Четвертий день (14-02-2017)[ред.]

Ранок вдався не з найкращих. Як на замовлення цілу ніч навкруги зі сніжними заметами воював вітер, переносячи їх по схилу до наших наметів. Змогли проснутись лише в 8:00. Та навіть і тоді сонця не було видно… Небо перетягнуло темно сірими хмарами, а вітер підривав залишки пухкого снігу і закидував нам в намети кожного разу, коли старались звідти вийти. Збори затянуглись до 12 дня, а погода тільки погіршувалась. Вирішили не чекати змін і йти далі. Крутий підйом до вершини і за 20 хв ми перед першим скалистим уступом. Розділились на дві групи і успішно його обійшли. Ще 20 хв і цілі досягнуто. Гора Туркул по своєму заворожує. Висота, яку всі звикли обходити літом, та взимку це зробити неможливо. 15 хвилинний спуск і ми перед двома підйомами: Пожижевська і Брескул. На першій вершині проблем не було, піднялись за пів години. Але тільки не на Брескулі. Вітер здував з ребра схилу, а підйом був наче вічність. Ближче до вершини гора наче говорила: «Я лиш одна з небагатьох в цьому маршруті, та взяти мене не так вже й легко…» На спуску швидкість вітру по відчуттях перестрибнула в позначку 40м/с. Те відчуття, коли розвертаєшся проти вітру і не можеш вдихнути від тієї сили, що аж заперає дух. Говерла порадувала підйомом вкритим міцним фірном і наша група в кішках справилась з ним за 50 хв. Та спуск став пеклом для кожного з нас… Сильний вітер зривав з гребня шматки сніжника, які бомбардували нас раз за разом. Кожен метр дороги ми старались вдивлятись в маленький туристичний притулок, що стоїть на схилі і мріяли попити там чаю… Попили, та не довго. Сонце вже практично зайшло а до КПП ще іти як мінімум годину. 20:00 і ми повечерявши вляглись спати в комфортному будинку на перевалі між Петросом і Говерлою з компанією старших туристів, веселих спогадів і сміху, що не затихав до опівночі.

П'ятий день (15-02-2017)[ред.]

Приємний ранок в туристичному притулку, чудова сонячна погода за вікном, смачний сніданок і остання вершина в цьому поході… 10:30 і ми вже на маршруті. Сонце підтопило сніжний покрив, ноги у важкому взутті змішували все в кашу, на кішки налипали сніжні брили, додаючи черевикам зайві кілограми. Та це нікого не зупиняло, адже Петрос постійно був в полі зору і вабив своєю неприступністю. Перед початком підйому дізнались, що сьогодні туди вдалось піднятись лише одиницям. Яскраве сонце і тепла погода обманом тянула всіх на верх, де їх зустрічав сильний обпікаючий обличчя вітер. Та це стало лише додатковим стимулом. Сходження тривало майже 2 години. Порадившись ми обрали оптимальний маршрут між двома ребрами гори, які захищали нас від вітру, по твердому снігу, що дозволяв без перешкод врубуватись кішками і впиратись льодорубами. Вітер застав нас вже на останніх 100 метрах підйому, та порівняно з вчорашнім днем він не був настільки сильним, щоб повертати назад. Г. Петрос підкорено, втомлені та щасливі ми ще довго милувались пройденою Чорногорою, тикали пальцями, називаючи кожну підкорену вершину і згадуючи як це було. Попереду лише спуск в Козмещик і дорога додому…