Обговорення користувача:Kio2145

Історія Миколаївської області

Заселення земель, на яких зараз розташована Миколаївська область, почалося ще в епоху пізнього палеоліту, більше 15 тис. років тому. З початку першого тисячоліття до нашої ери, змінюючи або витісняючи одне одного, на берегах Чорного моря селилися племена землеробної трипільської культури, кіммерійці, скіфи, сармати, греки. Залишки цих поселень та пам’ятки культур збереглися до наших часів. Найвідомішою з них є Ольвія – колишнє античне місто-держава, засноване ще в 6 столітті до нашої ери. Найбільшого розквіту Ольвія досягла в 5 – першій половині 4 ст. до н. е.

Протягом перших століть нашої ери ці місця поступово заселяли слов’янські племена, а з кінця 10 століття територія нинішньої Миколаївщини увійшла до складу Київської Русі. Саме по Дніпровсько-Бузькому лиману проходив знаменитий торгівельний шлях «з варяг у греки». І важливим пунктом на цьому шляху був острів Березань.

Бузький край приваблював багатьох чужоземці – орди печенігів, половців, монголо-татар, а також литовці, кримські татари, турки час від часу спустошували ці землі. І саме тут, на південному рубежі, у Дикому полі, ставали на захист рідної землі запорізькі козаки.

З кінця 18 століття розвиток краю пов’язаний з Запорізькою Січчю. У важкій затяжній російсько-турецькій війні Російська держава відстоювала право на вихід до моря, наполегливо просуваючись до важливого стратегічного пункту – Очакова. Росії потрібен був свій флот. І за велінням князя Г.О.Потьомкіна в гирлі річки Інгул у 1788 році була закладена нова верф. Довкола верфі почало рости містечко, поки що безіменне. Ім’я своє воно отримало через рік, після переможного штурму Очакова російськими військами під командуванням О.В.Суворова. Очаків був здобутий у грудні 1788 року, в день Святого Миколая, заступника моряків. На його честь і назвали нове місто – Миколаєвом.

Отже, місто Миколаїв було засновано 1789 року за наказом імператриці Катерини ІІ. А з 9 лютого 1795 року заснована нова Вознесенська губернія. Саме губернське містечко Вознесенськ постало «вздовж річки Буг в околиці містечка Соколов». Місто отримало назву на честь великого церковного свята Вознесіння Господнього. Губернія поділялася на 12 повітів. До неї входили «приписні міста» Одеса, Миколаїв, Очаків, Дубосари, Берислав. Але за рік Вознесенську губернію ліквідували, а сам Вознесенськ став заштатним містечком.

У 1796–1802 рр. заснували Новоросійську губернію, що простягалася від Дністра до Кубані, включаючи Кримський півострів та Передній Кавказ. Столицею губернії був Новоросійськ – таку назву кілька років мав Катеринослав (сучасний Дніпропетровськ). Управляти такою великою територією було надзвичайно складно. Тому 8 жовтня 1802 р. російський імператор Олександр I видав указ про поділ Новоросійської губернії на Катеринославську, Миколаївську (потім Херсонську) і Таврійську.

У 1802 році вперше була утворена Миколаївська губернія. Але вже через рік вона була ліквідована при новому адміністративному переділі. Миколаїв увійшов до складу Херсонського повіту, але тепер вже Херсонської губернії. 1805 року було відновлено Миколаївське губернаторство.

На початку 19 століття Миколаїв знову став центром Миколаївської губернії. Увійшовши до складу Російської імперії, край одразу визначився в своїй спеціалізації. Колонізований степ перетворився на хлібні землі, а місто над Південним Бугом стало центром суднобудування. В 19 столітті Росія експортувала мільйони пудів хліба. Левова частка цього хліба вирощувалася на Миколаївщині. А возили його за кордон, зокрема, і на судах, що сходили з миколаївських стапелів.

25 грудня 1920 p. Херсонську губернію перейменовано на Миколаївську відповідно до назви губернського міста. Відтак, до Миколаївської (колишньої Херсонської) губернії увійшли Єлісаветградський, Херсонський, Миколаївський, Олександрійський повіти, а також Дніпровський повіт (спочатку Таврійської, потім тимчасової Мелітопольської губерній), що межував з ними.

Район Дніпровського лиману, розташування Очакова у місці злиття Південного Бугу й Дніпра з морем, водний шлях через Очаків до Миколаєва – усе це не тільки географічно, але й економічно вказувало на логічність оптимального вирішення питання про приєднання даного регіону до Миколаївської, а не Одеської губернії. Через це в серпні 1920 р. уряд вирішив передати Очаків і 6 прилеглих волостей з Одеської губернії до Миколаївської. Тоді ж розташовані на річці Південний Буг міста Первомайськ та Вознесенськ стали центрами нових повітів.

Заштатне досі м. Первомайськ, як і Вознесенськ, значно зросли за останні роки, в них з’явилися залізничні станції, а, відтак, і залізничні перегони, налагоджені зручні шляхи сполучення. Вознесенський повіт виділився з великого за територією Єлісаветградського повіту, а разом з ним відійшли економічно близькі йому за структурою господарства прилеглі волості.

У жовтні 1922 року Миколаївська і Одеська губернії об’єдналися в Одеську. У березні 1923 р. в ній створюється шість округів, в т. ч. Миколаївський, який у 1925 році стає самостійною адміністративною одиницею. До складу Миколаївського округу в 1925 році входило 9 районів: Варварівський, Вознесенський, Володимирівський, Ландауський, Миколаївський, Новобузький, Новоодеський, Очаківський, Привільнянський.

22 вересня 1937 створено Миколаївську область, а місто Миколаїв отримало статус обласного центру. Ця подія мала виключне значення для подальшого соціально-економічного розвитку регіону, формування його промислового та сільськогосподарського потенціалу.

Миколаївщина одразу стала одним з головних центрів військового суднобудування. Люди, відчуваючи відповідальність за подальшу долю Батьківщини, робили все можливе для зміцнення обороноздатності держави. Темпи будівництва кораблів були такими, яких до того часу не знала світова практика суднобудування.

На Миколаївщині, як і у всій країні, була завершена насильницька колективізація. Тисячі селянських родин були розкуркулені, частина з них вислана за межі України. Проте, селяни продовжували добиватися високих показників у праці. У 1940 році на території області діяло 54 МТС, які мали близько 4 тис. тракторів. Середня врожайність зернових у цей час становила 16,6 ц/га. У 1940 році на всесоюзній сільськогосподарській виставці демонстрували свої досягнення 200 колгоспів Миколаївщини.

Однак мирну працю людей перервав напад німецько-фашистських загарбників. Миколаївська область мобілізовувала усі сили на боротьбу проти фашизму. В перші ж дні війни на збірні пункти області з’явилися 100% військовозобов’язаних. Добровільні народні формування створювалися в усіх містах і селах області. Вже наприкінці липня на Миколаївщині нараховувалося понад 70 тисяч ополченців, з яких близько 19 тисяч становили жінки. Було організовано 33 винищувальні батальйони і 1108 допоміжних груп загальною чисельністю понад 20 тис. чоловік.

Швидкими темпами здійснювалася перебудова промисловості Миколаївщини на військовий лад. Колгоспники, робітники радгоспів і МТС докладали всіх зусиль, щоб зібрати урожай і достроково виконати план хлібоздачі. Завдяки спільним зусиллям врожай 1941 року було зібрано своєчасно.

З наближенням лінії фронту в глиб країни були евакуйовані разом з робітниками основні промислові підприємства області. Спеціалісти з Миколаєва працювали на заводах Туапсе, Поті, Баку, Астрахані, Уралу та Сибіру.

В тяжких умовах окупації непримиренну боротьбу з ворогом вело підпілля, ядром якого став «Миколаївський центр» (керівник – Герой Радянського Союзу Віктор Лягін). Прикладом вірного служіння Вітчизні стала діяльність комсомольської підпільної організації «Партизанська іскра» у селі Кримка Первомайського району.

Виключну мужність проявили жителі Миколаївщини і на фронтах Великої Вітчизняної війни. Всього за період війни 94 уродженцям Миколаївщини було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. 75 тисяч жителів Миколаївщини положили своє життя на вівтар перемоги.

Не менш важким був перехід до мирної праці. Поступово відновлювали роботу промисловість та сільське господарство. На карті області з’явилися нові підприємства, яким судилося стати флагманами сучасної промисловості – це турбінний завод «Зоря», суднобудівний завод «Океан», Миколаївський глиноземний завод, Южноукраїнська АЕС. Практично всі потужні промислові підприємства області, зокрема, суднобудування та машинобудування обслуговували військові потреби всього Радянського Союзу.

Проголошення у 1991 році незалежності України стало відповіддю щодо шляхів розв’язання політичних і соціально-економічних проблем, які була не здатна вирішувати адміністративно-командна система колишнього Союзу.

Під час проведення 1 грудня 1991 року Всеукраїнського референдуму, в якому взяло участь практично все доросле населення області, 90% проголосували за незалежність України, тим самим підтвердили споконвічне прагнення українського народу мати власну державу.