Вікіекспедиції/Вікіекспедиція до Липовецького району Вінницької області, 3-4 листопада 2012

Матеріал з Вікімедіа Україна
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Анонс на Вікіпедії[ред.]

Заплановано проведення дводенної Вікіекспедиції до Липовецького району Вінницької області. Враховуючи відносну віддаленість від Києва, прошу учасників, які будуть їхати з Києва долучатися до кінця жовтня, щоб можливо було планувати проїзд потягом до Вінниці та проживання. За деталями прошу звертатись до мене. --visem (обговорення) 08:33, 25 жовтня 2012 (UTC)

Чи можна було би відкласти зустріч на тиждень? Виходить накладка з церемонією по ВЛП, а там ми зв'язані домовленістю з партнерами "Майстер-класу". --А1 22:30, 25 жовтня 2012 (UTC)
Якраз про це вчора домовилися :) --Jbuket (обговорення) 08:06, 26 жовтня 2012 (UTC)
Дуже прошу вибачення, що так вийшло трохи з накладкою. Чомусь я трохи не додивився, організовуючи цю поїздку. Тут справа в тому, що я зізвонився з краєзнавцем, то його на жаль не буде на місці 10-11 числа. Пізніше не знаю чи вдасться провести. Тому я пропоную альтернативний варіант. Всі хто хоче потрапити на ВЕ і на WLM пропоную їхати на один день 3 листопада. Може встигнемо і за один день це зробити. Тому прошу бажаючих сміливо записуватися на обидва заходи. --visem (обговорення) 09:20, 26 жовтня 2012 (UTC)

Учасники:

  1. --visem (обговорення) 08:33, 25 жовтня 2012 (UTC)
  2. Найімовірніше буду тільки 3 листопада. --Jbuket (обговорення) 08:36, 25 жовтня 2012 (UTC)
  3. --Ліонкінг (обговорення) 15:19, 25 жовтня 2012 (UTC)


Звіт[ред.]

У Вікіекспедиції до Липовецького району Вінницької області брали участі наступні учасники:

Вранці, о 6 год. 27 хв. 3 листопада 2012 р. три користувача вікіпедії – visem, Jbuket та Ліонкінг вирушили з Києва до Вінниці поїздом № 175 сполученням Київ – Хмельницьк­ий.

Після прибуття до Вінниці, вікіпедисти придбали харчові продукти в магазині, перекусили та відправилися на автостанцію. Приблизно об 11 год. 40 хв. вікіпедисти доїхали до Липовця, після чого одразу вирушили до районного архіву, де мали ознайомчу розмову про район з місцевими краєзнавцями та істориками – Роговим Олександром Івановичем та його дружиною, Парипсою Олександром Миколайовичем, Макаренком Анатолієм Трохимовичем.

Під час розмови ми дізналися, що вперше Липовець згадується у 1150 р. у Руському літописі, а також про те, що у 1846 р. через Липовець з Києва до Кам’янця-Подільсько­го їхав Тарас Шевченко. Чумацький шлях проходив через Липовець, Іллінці та Гайсин.

Приблизно о 13 годині, почалося ознайомлення з містом Липовець, під час чого було відвідано, сфотографовано та зібрано інформацію про наступні об’єкти:

В центрі міста були сфотографовані стенди, де зазначалася інформація про досягнення району та її мешканців, загальна статистична інформація по району.

Головним лікарем Липовецької обласної лікарні відновного лікування дітей з 1980 р. є Стецюк Людмила Миколаївна, яка супроводжувала нас під час відвідання її закладу. З її слів, лікарня розрахована на 50 дітей та 10 дорослих. Лікарня фінансується з обласного бюджету та структурно складається з 7 корпусів, штат лікарні складає 123 осіб, з яких 9 лікарів (разом з головним), 7 педагогів соціальної реабілітації та 36 працівників середнього медичного персоналу. Як було встановлено, в лікарні оздоровлюються діти з різних районів Вінницької області. Лікарня має власні лікувальні води, проте лікувальні грязі вимушена завозити з курортів Куяльник (Одеська обл.) та Саки (АР Крим).

Історики відзначають, що під Липовцем відбулося три значні битви:

  • Козацька;
  • Словацька;­
  • Танкова.

За однією з версій, під часи битви на Кальнику, польські війська на чолі з Яном Собецьким втопили на р. uk:w:Соб польову гармату XVII сторіччя. У Вінницькій області не збереглися гармати XVII сторіччя, для прикладу, у uk:w:Тульчині є гармати XVIII сторіччя. Її було знайдено у 1990 р. Після підняття вона була чорного кольору та її було перефарбовано.

Під час Великої Вітчизняної війни у битві за Липовець в листопаді 1941 р. загинуло кілька сот словаків, які брали участь у війні на боці Німеччини. Зі слів Рогового Олександра Івановича, дана битва була дуже трагічною для Словаччини, і навіть під час війни словацькі матері хотіли вирушити до Липовця, щоб знайти своїх синів. Словаки добре ставилися до місцевого населення, у зв'язку з чим їм було встановлено пам’ятник. Щороку, 3 листопада відзначається День поминовення загиблих словаків і до цього пам’ятнику приносяться два вінка – один від посольства Словаччини в Україні, а другий – від міської ради та районної державної адміністрації. На хресті, розташованому на узбіччі дороги при під’їзді до пам’ятника зазначено словацькою «Ми Вас пам’ятаємо».

Пам’ятник жертвам Голодомору у центрі міста було встановлено у 2007 році.

В місті є католицький костьол, настоятель якого приїжджає на служіння з Оратова.

Наразі в Липовці є три школи, тоді як раніше їх було чотири (ту, що знаходилась на території колишнього села Кам'янка закрили).

Липовецький цегельний завод було засновано у кінці ХІХ сторіччя та у зв'язку з тим, що собівартість виробництва цегли на ньому є низькою, сьогодні завод успішно поставляє цеглу до Києва.

Липовецький агробуд здійснював будівництво по всій області. Наразі на згадку про нього залишився лише басейн.

В місті є сосновий гай, який посаджений з білоруського насіння.

Після ознайомлення з містом, учасники вирушили до сільської місцевості. Хороша стала першим селом, яке ми відвідали. У 1789 р. в ньому проживав Струтинський. Вулицю Леніна в цьому селі перейменували саме на честь Струтинського, крім того на його честь встановлено пам’ятник. В селі відзначають свято фольклорного козацького мистецтва. Хороша славиться своїми частівками та хорланками.

Другим селом на шляху стала Росоша. Тут у 1993 р. було встановлено пам’ятник загиблим під час Голодомору. В селі є православна церква Московського патріархату та церква Євангельських християн-баптистів. Раніше була ще й православна церква Київського патріархату. Течія баптистів пов’язана із приїздом датського баптиста Тора Ланга. З історії села слід відзначити, що у 1362 р. тут відбулася Синьоводська битва, де українська армія розбила татарську армію. В селі зберігся млин 1898 р., а також паперова фабрика 1912 р., яка вже не працює.

Наступним пунктом стала залізнична станція у однойменному селищі Липовець. Раніше через цю станцію ходили приміські поїзди з Христинівки на Козятин та Калинівку, проте Укрзалізниця вирішила розібрати ділянку Калинівка – Погребище Друге, через що сьогодні чотири рази на тиждень курсує лише один приміський поїзд прямуванням Христинівка – Козятин.

Село Богданівка. Існує дві версії щодо походження назви. За однією з версій, село заснували переселенці з Волині і коли вони дійшли до цього місця сказали «Бог дав». За іншою версією походження назви пов’язують з Богданом Хмельницьким. В селі раніше була школа, але через невелику кількість школярів її закрили, і найближча школа розташована у Росоші.

Останнім селом за перший день стало село Нападівка. В селі розташований палац середини ХІХ сторіччя, в якому жив uk:w:Тор Ланге. Наразі палац знаходиться у дуже занедбаному стані. Українська сторона ніяких дій з захисту від руйнування палацу не вживає, а датська сторона стверджує, що не може допомогти, якщо українська сторона не почне хоча б якісь дії в цьому напрямку.

Під вечір учасники відправилися до Турбова.

Ввечері, після вечері, Jbuket відправився до Києва на церемонію закриття та нагородження Wiki Loves Monuments і кількість основних учасників зменшилася до чотирьох. Інші учасники залишилися ночувати у Турбові.

Прокинувшись о 6-ій ранку та перекусивши печеною бараболею, учасники вікіекспед­иції вирушили до с. uk:w:Сиваківці, де ознайомлення проводила Рябіщук Зінаїда Василівна – голова Сиваковецької сільської ради. Як було встановлено, в селі збереглася криниця 1875 р., а на одному з городів містичний камінь позаминулого сторіччя.

Другим селом за маршрутом була Соболівка, яка також підпорядковується Сиваковець­кій сільській раді. Село дуже сильно постраждало під час Голодомору 1932-33 рр., що також підтверджується великою кількістю могил 1933 р. на кладовищі. Крім того, на кладовищі у 2010 р. було встановлено хрест-пам'ятник на пам'ять загиблим під час Голодомору. У 1980-х рр. в селі було встановлено пам’ятник вдовам тих, чиї чоловіки загинули у Великій Вітчизняній Війні. За моєю ініціативою було порушено питання про те, чи є термін Німецько-Радянська війна коректним, на що Зінаїда Василівна відповіла, що ні, а Олександр Іванович додав, що ця війна для місцевого населення завжди залишатиметься Великою Вітчизняною.

Повернувшись до с. Сиваківці, було також відвідано сільську шкоду (збудована у 1961 р.), кладовище та хрест на честь скасування кріпосного права.

Третім село стало село uk:w:Приборівка, де було відвідано школу, церкву та пам’ятник жертвам Голодомору.

У селі Косаківка було відвідано церкву 1903 р. Святого Івана Богослова та школу.

Село uk:w:Кобильня відзначалося у журналі «Київська старовина». В селі було відвідано однойменну річку та вали.

В селі uk:w:Свердлівка відвідали річку Кобильня та пам’ятник загиблим у Великій Вітчизняні­й війні.

В селі Козинці було відвідано пам’ятник загиблим у Великій Вітчизняній війні та Палац Раковського, який був першим в Подільській губернії, хто придбав автомобіль (це відбулося у 1880 р.). Сьогодні, палац використовується в якості сільської школи, а будинок для прислуги, який розташований навпроти є гуртожитком для немісцевих спеціалістів, які працюють в школі.

В селі Коханівка відвідали церкву.

Повернувшись до Турбова, продовжили маршрут до села uk:w:Стара Прилука. В ньому розташований Палац, який сьогодні використовується як обласний дитячий інтернат.

В селі uk:w:Нова Прилука народився єдиний в Липовецькому районі лауреат Нобелівської премії – uk:w:Зельман Ваксман. На його честь встановлено пам’ятник та названо вулицю в селі. Він навчався в старій єврейській школі – Хедер. Він став відомим завдяки тому, що винайшов перший ефективний антибіотик для боротьби з туберкульозом. В селі розташована колишня земська лікарня, заснована у 1912 р., а нині це Турбівська міська лікарня.

Наступним селом стала Костянтинівка. Лікбез з історії проводив Дубина Василь Маркович – голова Костянтинівської сільської ради (до неї крім Костянинтинівки також відносяться села uk:w:Чупринівка та Петрівка). Учасники вікіекспедиції відвідали новозбудовану церкву та пам'ятний знак жертвам Голодомору.

Далі за маршрутом було селище Червона Зірка. Село є дуже маленьким, але через наявність інфраструктури, відносну близькість до Турбова та місцевої траси, ці чинники дають змогу селу не вимирати до кінця.

В селі Біла було відвідано пам’ятник загиблим у Великій Вітчизняній війні та школу.

В селі Вербівка відвідано Будинок культури, школу, церкву та сільську раду. Поруч з селом розташований скіфський курган.

На відміну від селища Червона Зірка, селище Ксаверівка вже майже повністю вимерло, при її відвіданні в селі не було виявлено жодного місцевого жителя, хоча були ознаки того, що деякі з будинків ще мають своїх господарів.

Останнім селом під час нашої поїздки стало село Зозів. В ньому розташована православна церква Київського патріархату Івана Богослова, заснована у 1855 р. та відреставрована у 1997 р.

Після села Зозів, учасники повернулися до Липовця, обмінялися координатами, попрощалися та роз’їхалися – хто до Росоші, хто до Вінниці, а хтось залишився в Липовці.

Ввечері, о 19 год. 17 хв. користувачі visem та Ліонкінг електропоїздом № 828 сполученням Жмеринка – Київ.

За результатами Вікіекспедиції на сховище завантажено майже 500 фотографій.

Публікації у ЗМІ[ред.]